Легендарного крутянця вшанують меморіальною дошкою

2 лютого о 10:30 у Полтаві до 102-ої річниці Дня пам’яті полеглих в битві під Крутами на фасаді Свято-Миколаївського храму ПЦУ відкриють меморіальну дошку ДЕМИДОВІ БУРКУ, учаснику бою під Крутами, літератору, церковному і громадському діячу.

Місце: Свято-Миколаївський Храм ПЦУ (м. Полтава, Першотравневий провулок, 3).

Організатори: Полтавський міський осередок ВО "Свобода", Полтавське обласне об’єднання ВУТ "Просвіта", Регіональне представництво Українського інституту національної пам'яті (УІНП) в Полтавській області, Полтавськи осередок ВГО "Сокіл", Свято-Миколаївська громада ПЦУ.
⬇️⬇️⬇️
ДЕМИД БУРКО (БУРКО-КОРЕЦЬКИЙ), народився на 29.08.1894 у с. Пирогів тепер Тиврівського Ямпільського р-ну Вінницької області. Водночас життя його пов’язане й з Полтавою та селом Яреськи Полтавської області.

Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. У бою під Крутами пощастило вижити. Після захоплення Києва більшовиками повернувся на Поділля. З осені 1918 – студент іст. факультету Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс.

З травня 1920 – в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки перших визвольних змагань опинився на території Польщі. Влітку 1921 намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні був заарештований і відданий до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Після закінчення працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах.

У 1931 через репресії покинув педагогічну працю, служив у кооперації. 1935 знову заарештований, але втік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів.

У своїй фундаментальній праці-енциклопедії "Полтавська шевченкіана" полтавський краєзнавець і письменник Петро Ротач зазначає : "У серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941року . Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 – секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку стереотипні видання євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті "Голос Полтавщини" 1941–1943 надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого".

Пізньої осені 1943 року у потоці біженців потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію в таборах для неповерненців. Із грудня 1956 року – член, а з 1969 – заступник головного Вищого церковного управління УАПЦ при митрополиті Никанорі (Абрамовичі). З 1973 року – член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу "Рідна Церква", де з 1954 року публікував серію статей-спогадів "З книги буття Української Церкви". Автор численних спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину більшовицьких переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ’я в Україні.

Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга "Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя" (1988, Баунд-Брук, США). На її окремих сторінках знайшли місце полтавські враження автора. Демид Бурко є автором спогадів про бій під Крутами.